…Навіть якщо ви найбільш законослухняна людина (а такі завжди і страждають найбільше), звичайна зустріч із нарядом патрульно-постової служби (ППС) у темному провулку може обернутися неприємностями...

Увагу наряду може привернути ваша неадекватна поведінка - голосна розмова, надмірна жестикуляція, навіть саме “тусування” попід вокзалом тощо. Не встигли розслабитись, як троє “полісменів” вже обабіч вас: “Ваші документи!..”, “Покажіть сумку…” І, нарешті, “Що маєте у кишенях?..”

Якщо ви ще й революціонер, то тим більше маєте бути готовим до зустрічі з апаратом гноблення.

Отже, вас зустрів наряд і вимагає, відповідно до “Закону про міліцію”, пред’явити документи. Пам`ятайте - ніде не сказано, що ви обов`язково повинні носити їх при собі (хоч варто, все ж таки, бодай що-небудь мати завжди). У нас ще не надзвичайний час із комендантською годиною і не поліцейська (принаймні на папері) держава. Тому ви можете відмовити їм у цьому, усно назвавши себе, свої дані. Інколи цього вистачає. Якщо ж наряд виявиться “вузьколобим”, відсутність документа може стати причиною вашого затримання на три години для з`ясування особи, перебування вас у розшуку і т.і. Від цього відмовитись вже не можна, - патруль має право затримати будь-кого для встановлення особи. І драматизувати цю ситуацію одразу не слід, якщо не маєте за собою “смертних гріхів”, не знаходитеся розшуку і не чекаєте напевне свого затримання (тоді слід просто тікати).

За будь-яких обставин перш за все потрібно вимагати у міліціонерів, аби вони представились самі і пред’явили свої службові посвідчення. Добре, якщо маєте під рукою папір і ручку, - перепишіть їх прізвища, посаду, звання, номери посвідчень, коли і ким видані, уважно придивіться, чи відповідають особи фотографіям у документах. Менти не люблять такої процедури. Це протирічить їхньому світогляду. Як це, у них, - володарів вулиці, хтось насмілюється щось там вимагати?

Для вироблення в собі імунітету у спілкуванні з ментами, варто знати психологічний портрет міліціонера.

До лав рядового і сержантського складу правоохоронних органів вступають, здебільшого, малоуспішні чи нереалізовані у цивільному житті люди (ну яка нормальна людина піде на “казенну” службу, добровільно візьме на себе ярмо спілкування з покидьками суспільства?). За все своє життя мені жодного разу (!) не доводилося зустрічати “ідейних” мусорів, тобто ментів “за покликанням”, в яких би справді душа боліла “за Вітчизну і правопорядок”. Здебільшого туди йдуть ті, кого саме життя викидає зі свого нормального потоку (цим вони подібні до своїх опонентів - злочинців), або ті, що, усвідомлюючи свою ущербність, все ж таки прагнуть задовольнити своє патологічне бажання влади над ближнім. Звідси - неповага до затриманого, вибивання свідчень, катування підозрюваних.

Тому гідна рішуча поведінка у спілкуванні з ментом, відсутність страху в очах, безперечно спантеличать вашого супротивника, звиклого бачити перед собою “вівцю”, яка “підтікає” від одного вигляду ментовського кашкета.

Треба пам`ятати: для мента його служба - рутина. Він ставиться до неї так само, як ви до своєї роботи чи навчання. Тих, що проявляють особливе “рвеніє”, серед них небагато. Тому коли “служивий” відчує, що з вами йому доведеться добре помучитись, може передумати і відпустити. Такі випадки траплялись.

Ваша вимога до міліціянтів показати їх посвідчення завжди діє на них “отрезвляюще”. А якщо при цьому ви ще можете послатись на статті Конституції та якихось законів, назвати прізвище, ім`я, по-батькові та звання начальника райвідділу, міського, обласного управління УМВС чи інших ментовських “тузів” - і поготів. Після цього пред’являєте їм свій паспорт, військовий квиток чи інший документ з фотокарткою, який посвідчує вашу особу. При цьому слід дивитись старшому наряду прямо в очі, вести себе навмисне зухвало, але підкреслено корректно.
Якщо ж наряд таки має бажання затримати вас, можете “блефанути” і навіть вимагати відвести вас до відділку, з усмішкою обіцяючи їм при цьому купу неприємностей- тактика “від противного” інколи також добре спрацьовує. Менти можуть подумати, що це їм справді чимсь загрожує (якщо ви були достатньо переконливі у словах і діях, а не “колотили дешеві понти”). Бачачи, що людина зовсім не боїться і налаштована рішуче, буває й відпускають.

Але ось вас за щось таки затримали (комусь дали в пику, розбили вітрину, написали на паркані антиурядовий заклик, побили опонента тощо). Коли таки забирають до райвідділу міліції, відмовляйтесь давати будь-які свідчення (ви маєте на це право), вимагайте адвоката (краще завчасно подбати, аби такий знайомий завжди у вас був), папір, ручку і відразу ж почніть писати скаргу на незаконні дії наряду та брутальне поводження з вами, адресуючи її районному чи міському прокурові. Навіть якщо особовий склад наряду був гранично ввічливий, вони не зможуть вас звинуватити у наклепі. При цьому поводьтеся впевнено, можливо навіть трохи нахабно.

Пересічний громадянин для мента - не людина, а статистичний покажчик. Вам платять зарплату за кількість деталей, зроблених на станку чи за якусь іншу виробничу діяльність. Мент дістає від держави “довольствіє” за кількість затриманих, арештованих, але ніяк не за кількість “розкритих злочинів” (за це їх преміюють). Тому сподівання, що “коли я ні в чому не винен, все якось обійдеться, розберуться і відпустять”, - марна справа. Якщо вас затримали, ви “клієнт”, - засіб заробітку. Не людина, а банкнота, чи бодай “покажчик”, цифра у статистичниму звіті (якщо не вдається “розкрутити” на гроші). Навіть якщо менти помилилися - вибачень, наче Шарапов перед Груздьовим, не буде: ви можете подати позов до суду з вимогами відшкодування моральних і матеріальних збитків. Для чого доводити до цього? Пакетик наркоти у кишеню і ти вже “причастен”. Доводь, що не верблюд!
Пам`ятайте: не ви маєте доводити свою невинність, а менти - вашу вину. Тому після затримання назвіть себе (прізвище ім`я, по-батькові, адреса, телефон, місце роботи, посада), аби вас можна було знайти серед затриманих. Одразу вимагайте можливості зателефонувати рідним з метою повідомлення про затримання і місцезна-ходження (ці права гарантовані Конституцією). Жодних показань, письмових пояснень, “явок с повинной”, підписів на протоколах! Все, що ви скажете і підпишете буде використане проти вас! І найголовніше - на вас розповсюджується “презумпція невинності” - що б там не було, ви є невинні доти, доки суд (і тільки суд) не доведе вашу вину. Тож поводьте себе не як жертва, а як незаконно затриманий.

Навіть якщо вас схопили на “місці злочину” (демонстрації, паркані, офісі) - заперечуйте очевидне. Ніколи не слухайте ментовські “разводи”! Запам`ятайне раз і на все своє життя: “щиросердне зізнання - пряма дорога в тюрьму!” (Є ще один народний варіант: “Чистосердечное признание облегчает вину, но очень удленяет срок”). Менти - це фальсифікатори, свідки - навмисні брехуни, що знаходяться у змові з міліцією. Ніяких підписів і ніяких, тим більше, письмових пояснень. Та сама впевнено-нахабна поведінка, що й на вулиці. Спокійно ідіть до “клітини” чергового райвідділу чи камери ізолятору тимчасового утримання. Навіть зі слідчим треба розмовляти тільки після того, як вам надається не менш, як двогодинна зустріч з адвокатом віч-на-віч.
Після того, як рідним повідомлено про затримання і місце вашого перебування, можете трішки заспокоїтись. Напевне, що рідня робитиме все, аби визволити вас. Головне, аби вони не намагалися залагодити проблему “хабарями”, - це нічого не гарантує (гроші беруться, “клієнта” тупо “кидають”) і є додатковим доказом вини (платити можна, якщо винні і знаєте, як це зробити, - судді, - він бодай щось вирішує).
Для рідних дуже важливо одразу робити тиск на ментів - підіймати всі свої вагомі зв`язки (міліція, СБУ, прокуратура, суд, органи влади). Якщо затриманий має відношення до політики чи хоч якоїсь публічності, - апелювати до преси і засобів масової інформації, розкручуючи “політичне замовлення” тощо. Менти не люблять і бояться, коли їх діяльність привертає надмірну увагу преси і стає предметом її зацікавлення. Коли маєте знайомих кореспондентів, залучайте їх обов`язково, - може це і не допоможе визволити затриманого, але вже напевне позбавить ментів патологічного бажання фізично “пресувати” вашого затриманого родича.

Які б не були причини і обставини затримання, створюйте навколо справи якомога більше шуму, - вам це точно не зашкодить, а затриманому може допомогти.

Менти мають право затримати вас без пред`явлення звинувачень на 72 години. Цей термін дається їм законом для того, аби “накопати” на вас компромату, достатнього для порушення карної справи. Як правило, зробити такий обсяг роботи у визначений термін практично неможливо. Саме тому ними застосовується тактика “развода лоха” на “явку с повинной”, а коли не спрацьовує, - свідчення вибиваються у нелюдський спосіб. У випадку, якщо справа тягне на карну статтю, по закінченні 72 годин менти мають представити справу судді, аби той продовжив термін попереднього слідства; якщо на адміністративну статтю - до суду для винесення вироку.

Так чи інакше, краще витримати три доби катуваннь, не виказавши нікого і не даючи свідчень, ніж “накрутити” на себе справу і потім довгі роки гнити у в`язниці. Хоч це справді легше сказати, ніж витримати...
У випадку розгляду адміністративної справи у суді (зупинимось тут на такому випадку, виділивши розгляд карної справи в окрему статтю), поводитись перед суддею потрібно також гонорово і активно. Відкидати ментовські протокольні свідчення, не визнавати себе винним, вимагати надати папір і ручку для внесення письмових клопотань до суду і долучити їх до справи. Це потім може придатися в нагоді при подачі касаційної скарги чи під час повторного розгляду справи в суді вищої інстанції.

Особливо не сподівайтесь на справедливість - суди свавільні. Будете ви розмовляти чи мовчатимете, суд все одно “по-бєспрєдєлу” навісить на вас якесь адмінпокарання: штраф або адмінарешт.