Я ввела в назву цю до нудоти банальну фразу тому, що мова йтиме про до нудоти банальні речі. Ця стаття є моєю особистою позицією, і боюсь, що багато хто з нею не погодиться. Отже…

Ще деякі теоретики анархізму говорили про той простий факт, що для появи хоч найменшої можливості реалізації анархістського проекту необхідно змінювати людину. Така заява звучить досить утопічно, але тим не менше, я спробую розвинути цю ідею у вузькоспеціалізованому контексті.

Що ми маємо з лівим активізмом наразі? На пострадянському просторі ця сфера затягнута пеленою класичних стереотипів та штампів; фактично приватизована старим поколінням активізму; значною мірою інкорпорована в систему влади і економіки; просякнута особистими інтересами окремих індивідів і груп.

Що поганого в цій ситуації? По-перше – це часткова ізоляція руху, який майже виключно вариться у власному соку, або ж вирішує окремі практичні проблеми, не зачіпаючи рівня свідомості. По-друге – це великі проблеми з мобілізацією, особливо молоді. По-третє – це ізоляція між групами самого руху, яка часто тяжіє до безперспективної ворожнечі. По-четверте – це купа часу і здоров’я, витрачених на даремні спроби знайти порозуміння всередині і ззовні.

Що з цим можна зробити? Пробувати починати з найменшого.

Перш за все – для чого міняти себе? Безперечно – якщо ви вважаєте себе ідеальною людиною для цього ідеального світу, то навіщо ви це читаєте взагалі? Читати це немає сенсу і тоді, якщо ви вважаєте себе неідеальною людиною для цього ідеального світу. У цих двох ідеальних моделях ви взагалі випадково потрапили на цей сайт.

Якщо ж ви вважаєте себе недосконалою людиною для цього недосконалого світу, то можливо ці особисті роздуми матимуть для вас якусь суб’єктивну цінність. Якщо ж ви вважаєте себе досконалою людиною для цього недосконалого світу, та ще й маєте намір боротися за його вдосконалення, то ці особисті роздуми можуть мати для вас інструментальну цінність.

Перший крок до вирішення проблем, які я окреслила вище – це адекватне спілкування всередині лівого руху та з зовнішнім (по відношенню до нього) середовищем. Тільки адекватне конструктивне спілкування може (хоча б частково) міняти стереотипи, мобілізувати людей, зачіпати рівень свідомості.

Я не претендую дати універсальні відповіді навіть на прості питання, бо простих питань немає. Однак я спробую проаналізувати одну поширену ситуацію, та моделі поведінки в ній, моделі, від яких залежить дуже багато – порозуміння, розвиток, нерви і багато іншого.

Уявіть собі ситуацію, коли ви стикаєтесь з людиною з повністю чи частково протилежними поглядами. Як ви реагуватимете? Як будете спілкуватися і поводитися з нею? Відповіді на ці питання залежать навіть не від конкретної ситуації, а скоріше від результату, який ви хочете отримати в процесі такого спілкування.

Якщо ви хочете набити комусь пику (або отримати по своїй), то стратегія вашої поведінки має бути очевидною – вивільняйте своє обурення і інстинкти, губіть в потоці лайки логіку аргументів і аргументи як такі. Правда в цьому випадку ви ризикуєте втратити не тільки своє, а й в принципі людське обличчя.

Якщо ви хочете отримати (моральне, не фізичне) задоволення від суперечки і доведення своєї нібито правоти, то максимально тримайте емоції в коробочці. Уникайте лайки, говоріть зважено, відповідайте контраргументом на кожен аргумент і контрконтраргументом на відповідну реакцію супротивника. Намагайтесь поставити його в дурне становище (особливо спрацьовує, якщо є сторонні спостерігачі ваших словесних баталій), передьоргуйте факти на свою користь, одним словом – застосовуйте весь технічний арсенал професійного оратора. Безвідмовно спрацьовує також висміювання. Правда в таких випадках найчастіше всі залишаються при своїх. І не думайте, що ваш супротивник переконався, що він неправий у своїх поглядах – в нього, як і у вас, залишилося переконання в своїй повній правоті і бонус у вигляді враження «так-я-і-думав-шо-вони-тупі/брехливі/лицемірні/зомбовані/нарвані/цинічні (вибрати на власний смак або додати свій варіант)».

Якщо ви хочете заставити людину задуматися, тоді перед вами найскладніше завдання з усіх перерахованих. У цьому випадку все залежить від фону попереднього спілкування з людиною, від формату дискусії (найкращий тет-а-тет он-лайн), від розподілу авторитетів між вами, від настрою, від інтонацій, від аргументації і ще від багатьох речей. Тут важко прописати чітку інструкцію виконання, але можна спробувати дати кілька порад. В будь-якому випадку – потрібна аргументація. Окрім цього, по-перше, не ведіть себе зверхньо. По-друге, сприймайте аргументи противника як аргументи. По-третє, не переходіть на особистості та уникайте натяків. По-четверте, відповідайте на поставлені питання чесно, навіть якщо зачіпають слабке місце вашої аргументації і відповідь є скоріше аргументом в користь суперника. По-п’яте, не ставайте дибки, кидаючись фразами на кшталт «а Х казав так-то, і всьо!», або «а мені пофігу – я ТАК думаю», тобто не показуйте, що вас завели в тупик. По-шосте, якщо вас дійсно завели в тупик, не намагайтеся змінити тему. І перечитайте перше речення цього абзацу: може людина, яка має задуматись – це ви?

В це моделювання не включені випадки, коли між учасниками дискусії існує (особиста чи ідеологічно забарвлена) взаємна неприязнь. Тому що в таких випадках спілкування має одне чітко визнане русло, в якому відсутні всі мінімально конструктивні аспекти дискусії і присутні всі максимально деструктивні відповідно.

Якими мають бути особливості поведінки між людьми з умовно чи фактично різних таборів? Я не можу дати відповідь на це питання, можу лише сказати чого, на мою думку, варто старанно уникати. І ці речі також до нудоти банальні. Якщо коротко, то потрібно уникати:

1. Поливання брудом за спиною.
2. Перекручування слів і поглядів.
3. Самовільних інтерпретацій слів і поглядів.
4. Відвертих наклепів.
5. Поширення стереотипних суджень.
6. Лицемірства (в особливості).

Хочете змінити світ – почніть з себе. Без цього неможливі такі речі як консенсус, самокритичність, прогресивність, і банальне нормальне спілкування та співробітництво.

Банально? Однозначно.

Ідеально? Однозначно.

Але якщо ми не будемо намагатися притримуватися цих банальних ідеальних правил хоч частково, в міру своїх сил, то так і залишимося на рівні невеликих розрізнених груп, кожна з яких гне свою лінію, плете свої інтриги, і робить щось тільки тому, що щось хочеться робити, а не тому, що щось має змінитися.