В
активістському середовищі досить неоднозначне ставлення до цього дня і
цього свята. Спектр думок починається від тих хто вважає, що ніякої
демократії та свободи нам перемога однієї тоталітарної системи над
іншою не принесла, до тих хто переконаний, що радянський солдат
врятував людство від неминучої катастрофи. Однак ми всі разом
переконані, що говорити сьогодні про перемогу над фашизмом рано. У нас
перед очима жертви нинішніх послідовників Гітлера. Всі ми час від часу
бачимо по телебаченню чи читаємо в мережі новини про марші та мітинги
нацистів під захистом міліції.
Цьогорічна весна для антифашистів
пройшла під знаком посилення репресій української влади над
послідовниками тих, хто в свою молодість майже 70 років тому не
побоявся взяти в руки зброю і виступити проти катів. Не побоявся
пожертвувати найціннішим – життям. А сьогодні, влада катує та піддає
репресіям тих, хто так само як і їх діди не може мовчки сидіти та
споглядати на виродків котрі бють, калічать, убивають людей інших
національностей, кольорів шкіри, політичних інакодумців, тих хто якось
виділяється від стада. Після 17 квітня коли антифашист Андрій Довгань
обороняючись від втричі більшої кількості нацистів, котрі напали на
нього і імовірно мали намір його убити, а в результаті самі „впали в
яму котру копали іншому”, українська влада оголосила антифашизм в
Україні злочином, а антифашистів злочинцями.
Огидно, коли
президент України, виступає 9 травня перед ветеранами, що боролися з
нацизмом, вшановує їх і одночасно дає команду СБУ та МВС на репресії
проти молодих антифашистів.
Огидно, коли людина проголошує, що „у
новому часі немислимо допустити жодного найменшого натяку на
відновлення будь-якої тоталітарної, авторитарної ідеології чи політики,
що можуть плекати імперські амбіції, поставити під сумнів взагалі
цінність людського життя”, і разом з тим захищає „патріотів”, що своїм
життєвим кредом ставлять прямо протилежні цілі та цінності.
Ми
не політикани, ми не шукаємо дешевої популярності і не будемо брати
участь в брудних політичних інтригах. Але ми не будемо сидіти склавши
руки і погоджуватися з несправедливістю котра чиниться на вулицях чи в
держустановах. Ми частина глобального антифашистського руху, але не
обминемо своєю увагою жоден район, жодного метру суспільного простору
ми не залишимо для антилюдських та антидемократичних ідей та вчинків.
Всі
ми бачимо, що боротьба з фашизмом це не справа держави. Навпаки, влада
толерує фашистів, заграє з ними, підтримує. І ... репресує
антифашистів. Всі ми добре памятаємо про фашистські режими котрі
збереглися після травня 1945 в Європі, зокрема в Іспанії та
Португалії(зараз це країни не з найкращим рівнем життя в „Старій
Європі”, що демонструє до того ж і неефективність фашизму як ідеології
організації суспільства). І те, як їх толерували „демократи” в обмін на
підтримку імперіалістичної політики.
А отже ми не можемо казати, що
64 роки тому карк гідрі було зламано і сьогодні ми можемо спокійно
насолоджуватися мирним життям. Тому: боротьба триває.
Вона для
кожного є різною, хто словом, хто акціями, хто пензлем чи авторучкою,
але вона має тривати. Наші російські компаньєрос котрі зараз ведуть
боротьбу проти нацизму в умовах жорсткого авторитарного режиму
Путіна-Мєдвєдєва, які несуть втрати як від вуличних наці-терористів так
і від фашистів з „корочками”, написали в своїй листівці: „Очевидно, что
борьба над фашизмом - это не дело одной войны, или даже не дело одного
поколения. Конечно, масштабы войны сейчас совсем другие – если в 1940х
годах жертвами фашизма стали миллионы, то сегодня общее число жертв
считается сотнями в год. Но если общество по-прежнему остается
равнодушным перед фашисткой угрозой, 1940ые годы вернуться быстрее, чем
кто-то ожидает”.
Тому не будьмо байдужі. Боротьба триває. Приєднуйся і ти!
antifa.blox.ua
