Категории каталога

Форма входа

Приветствую Вас Гость!

Поиск

Наш опрос

Как лучше добавлять новые группы на сайт?
Всего ответов: 115

Статистика


Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Главная » Статьи » Статьи

ТЕОЛОГІЯ ЗАМІСТЬ ВИЗВОЛЕННЯ
ТЕОЛОГІЯ ЗАМІСТЬ ВИЗВОЛЕННЯ
Автор master_genie

Блаженний Августин поділяв світ на дві частини: Град Земний і Град Божий. Схоже, багато сучасних лівих, які так нікуди й не пішли від релігійного світогляду, так само уявляють собі два паралельні світи: земну юдоль і Небесний Чьяпас (Небесний Всесвітній Радянський Союз, Небесну Федерацію Громад).

В Земному Граді всі вони займають ту чи іншу посаду, заробляють гроші, ходять в банки й супермаркети, дотримуються чинного законодавства, часто навіть ходять на вибори. Але думками вони – там, в Загірному Чьяпасі, курять сигару через дірку в шапочці-підарасці, гарцюючи на вірному коні по праву руку від субкоманданте. Їм нецікаво жити в цьому грішному світі: стоячи в черзі на маршрутку, вони мріють про іншу реальність, у якій вони полемізують із вічно живими Марксом, Кропоткіним і Троцьким та уточнюють план Загального Страйку, остаточного удару по Системі, призначеному на завтра. Звичайно, Там немає жодних маршруток, які забруднюють повітря, працюють з усіма можливими порушеннями й належать купці місцевих чиновників-бізнесменів. Не потрібно займатися нудним вивченням законодавчих актів і «совковою» профспілковою діяльністю; можна просто махнути шашкою, подолати відчуження, захистити всіх панд і китів, перемогти фашистів, скасувати гроші й уряди та явочним порядком оголосити постання Анархії Божої на землі.

Щоправда, навіть у середовищі таких Революціонерів немає згоди: хтось підкреслює соціальність як рису, необхідну для їх релігійного вчення, й тому організовує «партії» й «рухи», архіактуальні резолюції яких щодня піддають порочну капіталістичну систему глибинним струсам. Інші, пригадуючи досвід святих отців єгипетських і каппадокійських, надають перевагу індивідуальному спасінню: вони просто не купують товари «корпорацій» із чорних списків Сатани; говіють, не споживаючи нічого тваринного; тримають свідомість чистою від алкоголю, щоб не прогледіти знаків Звіря – словом, роблять усе, щоб не забруднитися в цьому світі чистогану й у належний час постати чистим перед вратами Граду Божого. Ще хтось уподібнюється до вчених теологів і пише полемічні богословські трактати про класову сутність СРСР або займається екзегетикою Отців Церкви (Маркса, Мао). Більшість веде запеклу боротьбу проти одновірців, які належать до іншого табору: з давніх часів відомо, що з єретиками слід боротися завзятіше, ніж з іновірцями й навіть із самим дияволом.

Сто років тому революціонери (звичайні, світські, з маленької букви) мали вагомі підстави зневажати «реформістів», які гралися з властями в парламентаризм, цілковито відкидати суспільство, яке їх оточувало, й організовувати революції, маючи докладні плани зміни цього суспільства. Їх ніхто не вважав неадекватними особистостями, відірваними від світу; навпаки, вони були більше, ніж будь-хто, заглиблені в навколишні соціальні, політичні й економічні реалії, й їх погляди та дії диктувалися саме цією обізнаністю з «миром». Натомість, сучасний пострадянський Революціонер має, як правило, два джерела натхнення: писання канонізованих попередників і світогляд західних колег. Тобто, аналіз суспільства, яке існувало колись давно, та аналіз суспільства, яке існує в іншій півкулі.

Що стає результатом? Найбільше б’є в очі жахлива невідповідність досвіду такого «лівого радикала» соціальному досвіду його контрагентів: складається враження, що «проповідник» щойно прибув із західноєвропейської країни або з 1918 (1792, 1848, 1936, 1968) року. Відірваний від реальності дискурс маргіналізує його краще, ніж будь-яка корпорація капіталістичних маніпуляторів свідомістю. Така людина приречена виголошувати якщо не відверті анахронізми, то чисті утопії або висувати на перший план до смішного неадекватні цілі. Це трапляється навіть тоді, коли вона намагається відокремлювати «вічне» й «злободенне» в своїх інтелектуальних джерелах: вичленивши «програмну» складову в класичному тексті, вона бере її на озброєння в чистому вигляді, тоді як необхідно її адаптувати, розробити актуальні тези на цій «програмній» основі.

Якщо держава – a priori апарат примусу, отже, до неї не треба звертатися по допомогу в захисті прав людини? Не потрібно апелювати до законодавства, яке, хоч у певному питанні й на «нашому боці», але все ж буржуазне законодавство? Якщо відомо, що профспілки як такі схильні до реформізму й опортунізму, потрібно відкинути цей інструмент боротьби найманих працівників за свої права? Якщо ЄС – це клуб імперіалістів і «неоліберальний проект», очевидно, слід протестувати проти будь-яких проявів «євроінтеграції», навіть якщо мається на увазі адаптація вітчизняного законодавства до західноєвропейських норм у захисті прав людини та соціально-економічних прав? Якщо ЗМІ в сучасному суспільстві відіграють роль маніпулювання масами й приглушення антисистемних проявів, «справжній революціонер» мусить обмежити свій круг читання й писання саморобними фензінами субкультурної або сектантсько-ідеологічної спрямованості? Якщо компанія «Нестле» славиться порушеннями всіх можливих норм, експлуатацією й придушенням профспілкових рухів, то потрібно споживати продукцію компанії «Рошен», бо її власник ще не розвернувся на весь світ, а займається подібною діяльністю в менших масштабах? Таких «якщо» можна згадати ще чимало, і всі вони виходять з однієї проблеми – надзвичайної зашореності, яка не дозволяє побачити реальний світ.

Тут як ніде корисним є застосування леніністського імморалізму в обмежених дозах. Можливо, усвідомлення різниці між «тактикою та етикою» допоможе вітчизняним лівим навчитися бачити перспективу й розставляти в належному порядку цілі, ставлячи на перші місця найбільш досяжні й найбільш актуальні.

Та це не допоможе проти ще однієї «дитячої хвороби» наших лівих – непослідовності, неузгодженості проголошених принципів із власним же стилем життя. Коли на вулицях Києва зустрінеш неонациста, підстриженого під нуль, менеджера-ліберала, дідуся-радянського патріота чи покриту хустинкою тітку з клерикально-консервативними поглядами, до цих людей можна поставитися по-різному. Але зазвичай це цілісні люди, вони живуть у згоді зі своїми переконаннями, якими б вони не були. А коли тендітного хлопця в окулярах представляють як «маоїста» («він раніше був троцкістом, але зараз радикально змінив погляди, став випускати маоїстську газету») – виникає маса запитань. Де його автомат? Чому він не в джунглях або поліських болотах, не бореться за свої ідеали зі зброєю в руках? Що це за окуляри? Яке його соціальне походження, в якій сім’ї він народився? Де він бере гроші? Такими ж були російські революціонери позаминулого століття: володіючи сотнями кріпаків, вони боролися за соціальну революцію й не вбачали в цьому жодної проблеми.

Послідовність і практичність – дві риси, яких не вистачає пострадянському лівому рухові. Насамперед, будь цілісною особистістю, не забувай про категоричний імператив: якщо ти ленініст – організовуй законспіровану ієрархічну партію професійних революціонерів, проводь агітацію серед робітників, розкидай прокламації, а не сиди в офісі, розмірковуючи над несправедливістю світу (втім, залишаться питання щодо адекватності подібних дій сьогодні - та буде хоч "чесність із собою"). Але сам по собі категоричний імператив теж не допомагає: можна хоч усе життя не їсти м’яса, але світ навколо від цього не зміниться.

Замість мрій про «Революцію», яка колись настане й усім буде добре, корисніше відстояти, наприклад, права найманих працівників. Замість зневажливого презирства до «актуальної» політики, краще тиснути на всі можливі органи влади й домагатися свого – тут і тепер. Замість «бути реалістом – вимагати неможливого» можна ставити реальні цілі й їх досягати. Це зовсім не так романтично, але це – справжня ліва позиція, а не субкультурна бравада.

Очевидно, ні в якому разі не можна повторювати помилок європейських соціал-демократів минулого й позаминулого століть, відкинувши кінцеву мету заради тактичних перемог у парламентах. Але українські ліві, схоже, ще не скоро постануть перед подібною небезпекою: зловісні Сили Капіталу купують лише тих, хто їм потрібен, тобто впливових лідерів, які мають довіру народу, а не маргінальних мрійників. Можна скільки завгодно проклинати європейських «інституціалізованих» лівих за зраду ідеалів, але можна й порівняти наслідки діяльності шведських профспілок у 30-х роках із досягненнями всієї української «радикальної лівиці» разом узятої.

Зразком адекватного погляду на дійсність можуть бути правильно прочитані праці діячів ХІХ та початку ХХ ст. Вони швидше, ніж Наомі Кляйн, можуть стягти декого з архітектурних споруд зі слонової кістки на грішну землю, де не «голосують серцем», а аналізують ситуацію раціонально.

«Після 1948 року, за часів комуністичної революції в мене на батьківщині, я зрозумів, яку видатну роль відіграє ліричне засліплення в час Терору, який особисто мені уявлявся епохою, коли «поет панує разом з катом». Я думав тоді про Маяковського; для російської революції його геній був так само необхідним, як і поліція Дзержинського... Тоді я отримав щеплення від будь-яких ліричних прагнень. Єдине, чого я в ту пору глибоко й спрагло бажав, був ясний і позбавлений ілюзій погляд на речі», - пише Мілан Кундера. А ми можемо пригадати хоча б кумира «неомарксистів» ленініста Лукача, який обґрунтовував більшовицький імморалізм посиланнями на тексти Достоєвського та власними містико-релігійними розумуваннями.

Можна скільки завгодно проклинати «філістерський раціоналізм», «Просвітництво» і «фалогоцентризм». Але щоб змінити світ, потрібно з ним налагодити контакт, заговорити його раціональною мовою. А «ліричний відступ» веде в кращому разі до маргіналізації, в гіршому – до ЧК.

Один німецький політичний діяч недаремно називав ідеологію хибною свідомістю. Замість цитування романтичних фраз «великих» попередників він штудіював економічні трактати. Він вважав релігію опіумом; щоправда, згодом він і його послідовники таки не встояли перед релігійною спокусою. Для нас це лише зайве нагадування того, як небезпечно абсолютизувати будь-що, включно з наукою. Для того, щоб жити в суспільстві й змінювати його, потрібно стояти обома ногами на землі й дивитися навколо тверезим оком, не озброєним жодними «призмами» й «кутами зору». Лише той, хто живе в Граді Земному, може змінити його на краще.

Категория: Статьи | Добавил: Яр (10.02.2008)
Просмотров: 956 | Рейтинг: 2.0/1 |
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]